Ширина земляного полотна зверху на прямих ділянках колії має відповідати верхній будові колії і бути не менше: на одноколійних лініях - 5,5 м, двоколійних - 9,6 м, а в скельних та дренажних ґрунтах не мен-ше: на одноколійних лініях - 5,0 м і двоколійних - 9,1 м.
Для залізничних колій, що будуються і реконструюються, та других колій ширина земляного полотна зверху має відповідати вимогам СНиП 2.05.07-91.
Мінімальна ширина узбіччя земляного полотна зверху повинна бути 0,4 м з кожного боку колії. У місцях навантажувально-розвантажувальних робіт відстань від осі залізничної колії до брівки відвалу визначається залежно від висоти відвалу, роду відвальних ґрунтів, типу рухомого складу тощо і повинна бути не менше 2,5 м.
Залізнична колія представляє собою інженерну споруду, призначену для пропуску поїздів з необхідною швидкістю, встановленою для даної ділянки, з урахуванням осьових навантажень рухомого складу і складається з наступних основних елементів: нижня будова колії (земляне полотно, штучні споруди) і верхньої будови колії (рейки, шпали, баластний шар, рейкові кріплення).
Земляне полотно являє собою комплекс грунтових споруд, які є підставою для верхньої будови колії та забезпечують залізничну колію допустимими ухилами. Земляне полотно працює в складних умовах впливу динамічних факторів від рухомого складу з одночасним і постійним впливом природних факторів - води, вітру, температури повітря.
Основними видами земляного полотна є насипи і виїмки з водовідвідними та захисними спорудами.
Верхню частину земляного полотна на одноколійних ділянках виконують у формі трапеції, з шириною зверху 2,3 м і висотою 0,15 м. На електрифікованих ділянках колії ширина земляного полотна повинна забезпечити установку опор контактної мережі.
На двоколійних лініях верхня частина земляного полотна являє собою трикутник з рівними бічними сторонами і висотою 0,2 м.
На станціях земляне полотно повинно мати в поперечному напрямку односторонній або двосторонній ухил для відведення поверхневих вод від станційних колій. Крутизна бічних ухилів земляного полотна залежить від роду ґрунту, його стану, висоти насипу або глибини виїмки.
Вільні від баласту бічні частини поверхні земляного полотна називаються узбіччями. Вони слугують для утримання баласту, що обсипається з укосів баластового шару, встановлення колійних і сигнальних знаків, проходу робітників, розміщення матеріалів та інструменту під час колійних робіт. Мінімальна ширина узбіччя земляного полотна зверху має бути 0,4 м з кожного боку колії.
Бічні нахили поверхні земляного полотна називаються ухилами. Лінія перетину основної площадки земляного полотна насипу та її укосу називається брівкою земляного полотна. Брівка земляного полотна в місцях розливу води має бути не менш ніж на 0,5 м вище максимальної висоти хвилі при сильних вітрів.
Водовідвідні споруди у насипів - це резерви і поздовжні канави. Щоб забезпечити відведення води, дно резерву має ухили: поперечний 0,03-0,02 (з дороги) і поздовжній не менше 0,002 і обов'язково забезпечується випусками, по яким вода відводиться у природні водовідведення.
Лінія перетину укосу насипу з поверхнею землі називається підошвою укосу. У підошви укосу залишається майданчик, який називається бермою. Ширина берми повинна бути не менше 2 м, в місцях розливу річок - не менше 3 м, а на одноколійних ділянках з боку передбачуваного будівництва другої колії вона розширюється на 4,1 м, тобто на ширину міжколійя.
Повздовжня водовідвідна канава слугує для перехоплення та відведення поверхневих вод, якщо немає резерву. Ширина її по дну 0,6 м і глибина не менше 0,6 м, а як правило, 0,8 м.
При будівництві залізничної колії для зведення насипів прагнуть використовувати землю з виїмок. Там, де використання землі з виїмок вимагає великих витрат на транспортування або грунт у цих виїмках не придатний для насипу, землю для зведення насипів беруть з відведених поблизу полотна резервів.
Для відведення поверхневих вод у виїмках безпосередньо з обох сторін від основного майданчика земляного полотна улаштовують кювети, забанкетні і нагірні канави, кавальєри та банкети. Кювети повинні мати ширину по дну 0,4 м, глибину не менше 0,6 м і поздовжній ухил не менш 0,002. При необхідності відводити не тільки поверхневі, але й грунтові води, що не глибоко протікають, замість кюветів влаштовують лотки глибиною не більше 1,5 м. Для перехоплення поверхневих вод та поздовжнього відводу їх за межі виїмки влаштовують нагірні канави, розміри і ухил яких залежить від величини басейну збору, характеру та інтенсивності потоків, але ширина канави по дну повинна бути не менше 0,6 м. Грунтові води від заснування насипів, а головним чином від виїмок, відводять за допомогою дренажів, галерей або штолень. Для закритих дренажів (поперечних для випуску води з тіла земляного полотна і поздовжніх для пониження рівня грунтових вод) найчастіше застосовують трубофільтри - спеціальні труби внутрішнім діаметром 50-200 мм і товщиною стін 25-50 мм з керамзитобетону. Так як фільтраційна структура цього матеріалу великопориста, дренажні труби виготовляють без отворів. Коли дренаж заглиблюється понад 6 м, то для спостереження за його роботою і ремонту діаметр труби повинен бути таким, щоб у ній могла поміститися людина. Заглиблений дренаж траншейного типу з трубами великого діаметра (1,2-1,5 м) називають галереєю.
Надлишок землі з виїмок складають з боків виїмки у так звані кавальєри. Для швидкого стоку води кавальєри, що укладається з одного або з обох боків виїмки, мають в розрізі форму трапеції.
При значному поперечному ухил місцевості, а також в кар'єрах гірничорудних підприємств земляне полотно може бути у вигляді напівнасипу, напіввиїмки, напівнасипу – напіввиїмки.